«Мамина світлиця»


Мета : Познайомити дітей з традиційним житлом в Україні - хатою. Дати поняття про хатні символи та обереги, українські народні традиції, звичаї, життєві правила. Розвивати в дітей поняття краси. Виховувати любов до рідного краю, до батьківської оселі, повагу та інтерес до народних звичаїв і традицій.

Матеріал: Святково прикрашена світлиця. На стінах вишиті

рушники, серветки, предмети одягу, розмальована піч, мисник з

посудом, ікона, прикрашена рушником, гілки верби, свічки

(громпична, страсна), віночок з квітів, виплетений з любистку,

васильків, 7 квітів.

Хід заняття :

(Мама і син пораються в світлиці, звучить музика.)

Мама: Синочку, оце вже ми і впорались, підготовили все для гостей.

(Одяга сина в святковий одяг і говорить: «Ти сьогодні іменинник, і до

столу святковіш підходити треба, а то було б соромно перед гостями».)

Вихователь із зверненням до дітей: Зібралися ми сьогодні в гості до

іменинника. У цій світлиці я надіюся, що ви відчуєте, що хата вірна

супутниця людини від її народження до останніх днів життя. (Діти

заходять у світлицю і вітаються.)

Господиня:

Добрий день, малята!

Прошу ласкаво заходьте до хати.

Прошу всіх навколо мене ставати -

Буду вас свяченою водичкою поливати,

Скроплю усіх святою водою,

Щоб стрічатися лише з радістю, а не з бідою!

Ні ручки, ні ніжки щоб вас не боліли

І на голівки щоб ніколи не хворіли!

Ця водичка, що на сонці іскриться,

Із старовинної криниці.

(Кропить свяченою водою.)

Вихователь: У цій світлиці, малята, зажди панує мир і злагода.

Господиня завжди привітна, добра, ласкава і завжди рада гостям. А щоб

хата була веселою, багатою, щоб все в ній велося, то існував такий

народний звичай: на тому місці, де мала стояти нова хата, ввечері

напередодні будівельних робіт господар розкладав спеціально па

чотирьох забитих кілках великі хлібини; якщо протягом ночі одна з них

зникне, тут можна будувати житло, якщо ні - значить, не буде вестися,

обсідатимуть злидні. З усього видно, що у цій світлині панують добро і

злагода. Діти, подивіться, щоб оселю обходило зло, тут є і вишиті

рушники. Традиційну оселю на Україні важко уявити без рушників.

Вишиті знаки-символи є пам'яткою про рідний дім, батьківську хату.

Кожна лінія чи завиток у вишиванці щось означали. Хвиляста - воду,

трикутники -гори, дві схрещені лінії - блискавки, ромб — сонце. Птахи -

настання весни, врожай, багатство. Рушник с символом людського щастя.

А подивіться, де висять рушники. Над вікнами, над дверима, на покуті -

це обереги від усього злого, що може зайти в дім.

У кожній кімнаті у наших оселях на центральних стінах вивішують

ікони, або образи, прикрашають вишитими рушниками.

- Що зображено на цьому образочку?

- До образа ми молимося. Може, хтось із вас знає молитву?

- Під образом є гілочки верби. Ці гілочки освячені. Освячена верба -

охорона від нечистої сили. Цією вербою виганяють уперше худобу на

пасовище, а решту залишають на щастя.

- А ще на столику під образами господиня тримає громничку, або

стрітенську, свічку, тому що її освячували на Стрітення. їх запалювали,

ставили перед образами, коли була страшна погода: буря, грім, блискавка.

Цю свічку зберігають від усього злого - особливо від стихій. Страсну

свічку запалюють і засвічують під час стихійного лиха. А ще ми бачимо,

що у світлиці є стіл. «Хай буде щедрий ваш стіл», — кажуть, бажаючи

достатку в домі. За столом відбуваються всі обряди сімейного та

календарного циклу. Стіл застелений чистим білим вишитим обрусом. А

обрус ще як …

- Скатертина.

- На стіл не можна класти на ніч сірників, ножа, ключів. Не можна

сідати, бо чиряком обкине. Тому на стіл кладемо наш святий хліб. Ми

бачимо, що господиня любить чистоту, порядок. Недарма існує прислів'я:

«Тримай хату у віночку, а руїнники на кілочку», «Господиню видно з

порога».

- Світлиця завжди для гостей має бути чистою, прибраною, світлою, і

тому вона називається світлицею.

- Ми так захопилися нашою оселею, що забули, що ми прийшли

привітати Володю з іменинами. І сьогодні в цій чистій, прибраній

світлиці ми привітаємо іменинника.

Діти: Із святом вітаємо, із святом іменин!

Мама: (Підносить синові сорочку): Я синові вишиванку Білу

подарую. Синю стежечку від неба В квітах подарую.

Вихователь: Споконвіку люди свято шанували одяг, а особливо

вишиту сорочку. Вона захищає людину від негоди і ворожих сил. Розкажу

вам легенду. Давно це було. Може, тисячу років, а може, й більше. І було

це в нашому краї. Народила мати сина. Лише навчився ходити, а мати

почала йому шити сорочку оберіг. Не один рік, не два шилася сорочка.

Мала вона вберегти дитину від меча гострого, від стріли ворожої, бо в

нашім краї війн тоді більше було, ніж мирного життя. Тому вибирала

мати найміцніші конопляні волокна. Пряла місячними ночами, тому

нитки були срібними, блискучими. Полотно з таких ниток було легке, але

міцне. Шила поволі. Бо за кожним стібком - слова, думки і благання:

«Хай буде син мій твердого розуму. Хай сила його буде непереможною.

Щоб серце його було повне великої любові до людей. Як буде воїном, хай

волю і славу принесе землі своїй». Усе більше думок, усе більше стібків. І

не одну сльозу зронила мати на синову сорочку. Минуло 16 років.

Дошила мати сорочку. Пішла з нею до цілющого джерела. Покропила її

джерельною водою, вернулася додому і заховала у скриню на саме дно.

Третій рік пішов після того, як мати пошила сорочку. Сип став дорослим.

Був добрим, веселим, жартівливим, працьовитим, і силою Бог не обділив

його. Раділа мати своєму щастю, тільки іноді страх закрадався у душу,

коли згадувала про сорочку в скрині.

І от знову запалали хати, засвистіли ворожі стріли, зачувся плач у

кожній оселі. Збирала мати сина на війну. Лук і стріли, коня сип вибирав

сам. Мати витягла зі скрині сорочку. Одягнув син сорочку і почув в собі

силу богатирську. Попрощався з матір'ю, сів на коня і поїхав. Не плакала

мати, бо виплакала всі сльози, шиючи синові сорочку.

Битва повинна була розпочатися зранку, після сходу сонця. Зійшлися

два війська, дві грізні сили. Як тільки зійшло сонце, побачили вороги

незвичайного воїна, сорочка його виблискувала різними кольорами і

відтінками, виблискувала таким світлом, що сліпило ворогам очі. То

мамині сльози стали такими блискучими. Не могли вороги зрушити з

місця - заніміли всі з дива. І чулася в багатиреві така сила, що випадали з

ворожих рук луки і стріли.

Битва не відбулася. Перемога прийшла без смерті і крові.

- Ми знаємо, що, ідучи до іменинника, дарують йому щось пам'ятне.

Хто першим привітає...

(Підносить дівчинка квітку, сплетену з вербових гілочок.)

Дівчинка:

Дарую оберіг тобі

І прошу пам'ятати:
Ця квітка від надр землі.
Де б'є водиця-мати.
Як хочеш мудрим ти зрости.
Науку маєш знати:
Цю квітку можна із лози
На свято дарувати.

Дитина цілує в ліву щічку і відказує:

- Це дарунок дорогий. А для дому вій святий. Інша дитина підносить

свої дарунки-обереги: Ось тобі ключик -Не треба й замка: Він вхід відкриває До наших думок. Будеш з любистком Ось цим берегти -Матимеш друзів Багато ще ти.

Дівчинка дарує миску:
А я тобі дарую миску.
Це теж незвичайна річ.

- Мій дідусь -маляр. Ось ці квіти, що на пій намальовані, оберігають дітей

від усього злого. Дивись: це волошки, щоб тебе не злякали мавки, а це

чорнобривці, щоб ріс красивим і сином добрим, а ось вушка хмелю із

шишками, щоб волосся твоє було пишним, щоб ти був добрим

господарем і мав міцне здоров'я. Як буде тобі колись сумно, постав перед

собою мисочку, налий у неї водиці і скажи: «Я не сумний, а радісний, то

хмаринка сумна на небі блука, але квіточка діє - тугу розвіває». Бережи її

як оберіг, і вона заступатиме тобі лихо.
Хлопчик:
А я вишиванку

Білу подарую.

Синю стежечку від неба

В квітах намалюю.

(Прикладає до грудей, ніби приміряє.)

- Бабуся моя наказувала, щоб носив у понеділок, вівторок, четвер і

обов'язково вдягав на чисте тіло, промовляючи:

Сорочечку одягаю.

Маму й тата звеселяю.

Від хвороб її ношу

І здоров'я бережу.

- Ось тобі хустинка в кишеню і гребінець, зачісуйся ним - матимеш

густе і гарне волосся.

А від мене прийми сопілку - чарівниченьку. Як засумуєш колись, то знай:

Маєш дудочку брати,

На дудочці грати.

її ніжним співом

Серце звеселяти.

-Дякую вам усім. Скільки ж добра ви мені подарували.

Вихователь: А я подарую тобі віночок, щоб довго жив, у житті не

тужив. Заспіваємо імениннику пісню.

Пісня «Як на свято ішли, ми віночок знайшли».

Та не знали де діти,

Мали з того радіти.

А тепер ось який,

Той віночок ясний,

На голівці лежить -

Буде радість в нім жить.

Діти запитують : А що хочеш мати?

Іменинник: Силу. Що хочеш казати?

-Де ночує ніч. А кого любити?

-Людей.

Вихователь: Хай добре буде, Якщо на добре, Хай буде здоров'я, Бо так велено.

(Діти бажають імениннику здоров'я, щастя).

Господиня: За стіл сідайте та й пам'ятайте: На свято з радістю йдуть І

радість з собою На щастя несуть.

(Кладе на стіл хліб, частування, діти сідають за стіл пригощаються.)

Вихователь: Хочу ще вам діти загадати загадку: «Виріс

у полі, на добрій землі, місце найкраще знайшов на столі».

Про що це?

Діти: Про хліб.

Вихователь: Ось він перед вами на вишитій скатертині гарний,

запашний. Люди кажуть: «Без солі, без хліба немає обіду». А які ви знаєте

прислів'я про хліб?

Діти:

Хліб-усьому голова.

Коли хліб на возі - не буде біди в дорозі.

Де хліб і вода - там нема голода.

Без хліба суха бесіда.

(Діти розказують смішинки-веселинки.)

Не брудни скатертини. Івасю.

- Чому?

- Бабуся прала її, прасувала.

- Ну і що?

- Треба поважати чужу працю.

- Але ж бабуся не чужа.

Вихователь (звертається до господині світлиці): Нехай світяться

теплом і радістю вікна вашої оселі і хай буде в пій справжнє родинне

щастя. Бережіть його!

/Files/images/22.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 391