Агресивна поведінка у дітей дошкільного віку

Агресивна поведінка – одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети.

Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:

· стиль виховання в сім'ї (гіперопікування та гіпоопікування);

· повсюдна демонстрація сцен насильства;

· нестабільні соціально-економічні умови;

· індивідуальні особливості людини (знижена довільність, низький рівень активного гальмування тощо);

· соціально-культурний статус родини.

Можна з великою упевненістю припускати, що вирішальне значення у становленні агресивної поведінки дитини відіграють родинне середовище та виховання. Характер емоційних стосунків, форми поведінки дитини, що схвалюються, відсутність меж дозволеного, типові реакції на ті або інші вчинки і дії – ось ті параметри, які сприяють формуванню такої поведінки. Якщо батьки дитини поводяться агресивно, застосовують фізичні покарання або не перешкоджають проявам агресії у дитини, то, напевно, ці прояви будуть регулярними і стануть постійною рисою характеру дитини.

Агресивність не можна сприймати однозначно негативно, оскільки вона грає ще й захисну функцію: функцію самозбереження як фізичного, так і емоційного. Часто несподівані агресивні реакції можуть з’являтися в період вікової кризи. Якщо ця поведінка нетипова для дитини і дорослих, значить вона сигналізує про те, що у дитини виникли певні труднощі і вона потребує допомоги оточуючих.

Однією з причин появи агресивних реакцій може бути внутрішня невдоволеність дитини своїм статусом у групі однолітків, особливо якщо їй властиве прагнення до лідерства. Якщо однолітки з тією чи іншої причини не визнають дитину, а ще гірше – відштовхують її, тоді агресивність, про стимульована образою, ураженим самолюбством, буде спрямовано на кривдника, на тог або тих, кого дитина вважає причиною свого стану. Подібний стан може посилюватись дорослим, який навішує ярлики «погана дитина», «забіяка», «грубіян» тощо. Ще однією причиною появи агресивності у дітей може бути відчуття тривоги і нападів страху. Пояснюється вона тим, що дитина, швидше за все, неодноразово зазнавала фізичних покарань, принижень, образ. Іноді агресивність є способом привернення уваги оточуючих, її причина – незадоволена потреба дитини у спілкуванні та любові.

Агресивність може бути проявом форми протесту через обмеження природних бажань та потреб дитини, наприклад, потреби в русі, в активній діяльності. Дорослі, які не хочуть враховувати природну потребу дитини в русі, не знають, що діти-дошкільники не можуть упродовж тривалого часу займатися однією справою, що активність у них закладена фізіологічно. Вони прагнуть штучно погасити активність дітей, примусити їх сидіти і стояти всупереч їх волі. Такі дії дорослого нагадують дії з пружиною: чим сильніше на неї тиснути, тим більша її швидкість повернення до попереднього стану. Такі дії дорослого часто викликають непряму агресію дитини: псування й розривання книг, гризіння іграшок… Таким чином дитина по-своєму «відіграється» на предметах за недалекоглядність і нерозумну поведінку дорослого.

Майже у кожній групі дитячого садка буває хоча б одна дитина з ознаками агресивної поведінки. Вона нападає на дітей, обзиває їх і ламає іграшки, навмисно вживає грубі вирази, одним словом, стає грозою всього дитячого колективу, джерелом стурбованості вихователів та батьків. Цю їжакувату, забіякувату, грубу дитину дуже важко сприймати такою, якою вона є, а ще важче – зрозуміти.

Проте агресивна дитина, як і будь-яка інша, потребує ласки і допомоги дорослих, тому що її агресія це, перш за все, віддзеркалення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.

Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків призводять до порушення батьківсько-дитячих стосунків і вселяє в душу дитини упевненість в тому, що її не люблять. «Як стати улюбленою і потрібною?» - нерозв’язна проблема, що стоїть перед маленькою людиною. Тому вона й шукає способів привернути увагу дорослих і однолітків до своєї проблеми.

Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина і чому вона поводиться так, хоча наперед знає, що від дітей може дістати відкоша, а від дорослих – покарання.

Насправді, така поведінка – лише відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення про інші способи боротьби за виживання у цьому дивному і жорстокому світі, не знає, як захистити себе.

Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати вину за скоєне на інших.

Такі діти часто не розуміють власної агресивності. Вони не помічають, що викликають у оточуючих страх і стурбованість. Їм, навпаки, здається, що весь світ – проти них.

Таким чином, виходить замкнуте коло: агресивні діти бояться і ненавидять оточуючий світ, а ті, в свою чергу, бояться їх.

Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у палітрі їх відчуттів переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації дуже обмежена. Найчастіше це захисні реакції. Такі діти можуть подивитися на себе з боку і адекватно оцінити свою поведінку. Діти часто переймають агресивні форми поведінки у батьків.

Дорослим, які оточують агресивну дитину, важко пам’ятати, що їх страх перед випадами дитини сприяє підвищенню її агресивності. Цьому ж сприяє і навішування ярликів: «Гаразд, якщо я такий поганий, я вам покажу!» Часто дорослі звертають увагу тільки на негативні дії дітей, а хорошу поведінку сприймають як належне. Для дітей важливо створювати «ситуації успіху», що розвивають у них позитивну самооцінку, упевненість у своїх силах, звертаючи увагу на їх добру поведінку і схвалюючи їх.

З агресивною дитиною слід пам’ятати, що заборона і підвищення голосу – неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватись на те, що агресивність дитини буде подолано. Необхідно надавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте прояві гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти». Нехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите її, цінуєте і приймаєте. Не соромтесь зайвий раз приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Правила роботи з агресивними дітьми:

1. Бути уважним до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Навчати прийнятним способам виразу гніву.

6. Надавати можливість проявляти гнів безпосередньо після фруструючої події.

7. Навчати розпізнавати власний емоційний стан і стан людей.

8. Розвивати здібність до емпатії.

9. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

10. Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.

11. Учити брати відповідальність на себе.