• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Корисні посилання
  • Системний підхід до забезпечення наступності і перспективності між дошкільним закладом і школою

"Системний підхід до забезпечення наступності і перспективності між дошкільним закладом і школою"

Консультація для педагогів


Нововведення сучасного освітнього простору, реформування системи середньої загальноосвітньої школи, визнання обов'язковості дошкільної освіти для дітей 5-річного віку вимагають пошуку нових підходів до вирішення головних комплексних психолого-педагогічних завдань, одним із яких є забезпечення неперервності здобуття освіти.

Реалізація принципу неперервності освіти має починатися із забезпечення наступності між першими її сходинками: дошкільною та початковою ланками. При цьому потрібно розглядати цей взаємозв'язок як дві сторони одного й того ж педагогічного явища у вигляді "перспективності" та "власне наступності".

1. На дошкільних початкових сходинках освіти треба розглядати перспективність як визначення пріоритетних ліній підготовки дітей дошкільного віку до майбутнього шкільного життя, які б максимально враховували потреби початкової школи в готовності дитини до оволодіння новою, провідною в молодшому шкільному віці навчальною, діяльністю.

2.На етапі початкового шкільного навчання забезпечення власне наступності має передбачати врахування того рівня сформованості життєвої компетентності, з яким дитина прийшла до школи, опору на нього, що забезпечує органічне, природне продовження розвитку, навчання і виховання, започаткованих у дошкільному віці.

Таким чином, реалізація наступності між дошкільною та початковою ланками освіти передусім має орієнтуватися на усунення суперечок між запитами школи, амбіційними завищеними вимогами окремих батьків щодо підготовки їхніх дітей та необхідністю враховувати специфіку дошкільної освіти, Як показує практика, на сьогоднішній день відсутній цілісний, системний, всеохопний підхід до реалізації наступності, який би задовольняв потреби обох ланок: і дошкільної, і початкової. Зокрема, в ході організації вчителями початкових класів освітньої діяльності учнів зустрічаються тенденції до:

—спрощеного розуміння змісту освіти дітей у дошкільному віці;

—незавершеності ліній освітньої роботи, розпочатої у дошкільному дитинстві;

—недостатнього приділення уваги для усунення шкільного стресу з позицій корекційно-розвивального підходу.

У дошкільній освіті, своєю чергою, помилково розуміється процес підготовки дітей до школи, зокрема:

—дублюються або автоматично переносяться завдання, зміст, методи навчання молодших школярів на дітей старшого дошкільного віку;

—деформується істинність дошкільної освіти у напрямку посилення неспецифічних для неї форм;

—відбувається підміна важливих завдань загального повноцінного розвитку дитини на формування навичок навчальної діяльності.

З огляду на все зазначене вище, сучасне бачення розв'язання проблеми наступності має полягати у створенні умов для реалізації в освітньому процесі дошкільного навчального закладу і початкової школи єдиної, динамічної, перспективної системи особистісного творчого зростання дитини. Забезпечення її дієвості передбачає:

· визнання пріоритетних принципів побудови освітньої системи України, які є спільними і рівноцінними для дошкільної та початкової ланок освіти;

· врахування фізіологічних і психологічних закономірностей розвитку дітей на відповідних вікових етапах;

· збагачення змістового компонента;

· створення сучасного методичного супроводу освітньої діяльності дошкільного навчального закладу і початкової школи.

1.Спільні принципи побудови системи дошкільної та початкової освіти

Говорячи про методичні й теоретичні засади реалізації наступності у системі освіти в цілому, важливо акцентувати увагу насамперед на тих загальних принципах, на яких вибудовується сучасна освіта і які стосуються дошкілля та початкової ланки освіти, а саме, на принципах гуманізації, інтеграції, диференціації. Ці принципи відображають єдину стратегічну мету обох ланок освіти - всебічний цілісний розвиток особистості, формування життєвої компетентності дитини, спрямування її на творчість і самореалізацію.

2.Врахування фізіологічних та психологічних особливостей розвитку дітей старшого дошкільного і молодшого шкільного віку

Здійснюючи наступність між дошкільною і початковою ланками у процесі освітньої діяльності, потрібно забезпечити

на дошкільному етапі:

- збереження самоцінності цього вікового періоду;

- пізнавальний й особистісний розвиток дитини, формування її готовності до взаємодії з навколишнім світом;

- розвиток провідної діяльності - гри як фундаментального новоутворення дошкільного періоду;

на початковому шкільному етапі:

- опору на наявний рівень досягнень дошкільного дитинства;

- індивідуальну роботу у випадках інтенсивного розвитку;

- спеціальну допомогу з корекції несформованих у дошкільному віці якостей;

- розвиток провідної діяльності - навчання як фундаментального новоутворення молодшого шкільного віку тощо.

Вікові особливості дітей старшого дошкільного віку

Варто пам'ятати, що 5(6)-річний вік - це особливий вік. У цей період відбуваються важливі кардинальні зміни у сприйманні, пам'яті, мисленні, уяві, що стимулюють бурхливий загальний психічний розвиток дитини. Провідною діяльністю дітей старшого дошкільного віку є гра, зокрема творча сюжетно-рольова. Саме в ній проявляються найбільші досягнення цього вікового періоду - формування першооснов світогляду, внутрішніх етичних інстанцій, довільної поведінки, творчої уяви, адекватного особистого самоусвідомлення, становлення емоційної сфери, розвиток мовленнєвого спілкування. Поряд з грою розвиваються й інші види діяльності дошкільнят (рухова, мовленнєва, образотворча - малювання, ліплення, аплікація, конструктивна, музична, трудова та ін.), закладаються основи навчальної діяльності, яка стане в майбутньому вкрай важливою. У старшому дошкільному віці суттєво змінюється самосвідомість: формується самооцінка, розвивається здатність аналізувати й осмислювати власні дії, виникає супідрядність мотивів, триває становлення вольових дій та емоційної сфери. Також дитина цього віку потребує постійної підтримки, допомоги, заохочення, поради з боку дорослого, який може бути співучасником різних видів дитячої діяльності, її організатором, справжнім другом, мудрим наставником у житті.

3. Забезпечення наступності через збагачення змістового компонента

Зміст дошкільної та початкової ланок освіти знаходить своє відображення у державних стандартах і програмах відповідних галузей.

Зокрема оновлений зміст дошкільної освіти відтворено у Базовому компоненті дошкільної освіти України, який містить норми і положення, що визначають орієнтовні вимоги до рівня розвиненості, вихованості та навченості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті. Базовий компонент структуровано за визначеними сферами життєдіяльності ("Природа", "Культура", "Люди", "Я сам"), субсферами як їх частинами, змістовими лініями, що визначають провідні напрями освітньої роботи, та її очікувані результати. Відповідно до головних засад цього документа, сутність сучасної дошкільної освіти має полягати у забезпеченні якісного всебічного і повноцінного розвитку дитини перших шести (семи) років. Однією із головних умов оптимізації освітнього процесу в Базовому компоненті визнається забезпечення наступності в діяльності дошкільної та початкової шкільної ланок освіти щодо реалізації особистісно-орієнтованої моделі виховання і навчання.

Усі основні положення Базового компонента реалізуються через Державнубазову програму розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі", що містить у собі той необхідний фундамент, який передбачає гармонійний та всебічний розвиток дошкільника, формування його особистості, створення в умовах дошкільного навчального закладу розвивального життєвого простору, сприятливого для закладання основ його життєвої компетентності дитини, формування шкільної зрілості тощо. Вона окреслює мінімально необхідний для цього перелік вимог та умов, і саме тому визнається орієнтиром для самостійних, доцільних, творчих у кожному конкретному випадку дій педагога, дорослій, і аж ніяк не є переліком крокових дій, вказівок або збірником правил. Провідною ідеєю Програми є ідея ампліфікації - оптимального використання дорослими можливостей кожного віку для повноцінного розвитку дитини. Вона зміщує акценти з проблеми підготовки вихованця до майбутнього шкільного життя на проблему забезпечення змістового сьогодення. Оскільки сама назва Державної базової програми робить акцент на розвитку дитини, то і матеріали в ній подаються за основними лініями розвитку дошкільника (фізичний, соціально-моральний, емоційно-ціннісний, пізнавальний, мовленнєвий, художньо-естетичний, креативний), в яких висвітлюються сутність і специфіка означеного напряму становлення особистості, вікова динаміка, завдання розвитку, особливості організації життєдіяльності дитини. Крім Державної базової програми, в освітньому процесі дошкільних навчальних закладів використовують додаткові комплексні та парціальні програми. Вони не заміняють Державну базову програму розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі". Застосування їх одночасно з Державною базовою програмою допомагає уточнити, поглибити, розширити її зміст в інваріантній та варіативній частинах, знайти ефективніші й різноманітніші форми, методи й засоби досягнення головного очікуваного результату - сформованої життєвої компетентності дошкільника.

Зміст початкової шкільної освіти викладено в Державному стандарті початкової загальної освіти, розробленому відповідно до пізнавальних можливостей дітей молодшого шкільного віку. Він передбачає всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок, основ здорового способу життя. Його складником виступає Базовий навчальний план,що дає цілісне уявлення про зміст і структуру початкового рівня освіти, встановлює погодинне співвідношення між освітніми галузями, визначає гранично допустиме навантаження.

Відповідно до чинного стандарту складаються програми дляпочатковоїшколи,в яких зазначається зміст навчального матеріалу та державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Зміст усіх освітніх галузей початкової школи реалізується через окремі навчальні предмети: "Українська мова", "Читання", "Математика", "Основи здоров'я", "Фізична культура", "Трудове навчання", "Я і Україна", "Музика", "Образотворче мистецтво", "Англійська мова".

У Державному стандарті початкової загальної освіти та Базовому компоненті дошкільної освіти України багато спільного, зокрема, посилено роль розвивальних завдань дошкільної й початкової ланок освіти. Вони покликані забезпечити поетапне становлення дитячої особистості, її фізичний, пізнавальний, соціальний, естетичний розвиток, набуття нею певного практичного досвіду, необхідного для використання у майбутньому.

Порівняльний аналіз чинних програм у галузі дошкільної та початкової освіти засвідчує, що вони, здебільшого, хоча й мають спільну основну мету (забезпечення всебічного розвитку особистості дитини), все ж розроблені окремо для дошкільного навчального закладу й початкової школи. У Державній базовій програмі для дітей дошкільного віку акцент робиться на розвиткові особистості з усіма притаманними їй проявами, у школі ж — на регламентованому навчанні, а це вже породжує відмінність у підходах до організації освітньої роботи та життєдіяльності дітей відповідного віку. Також у зазначених програмах простежується дублювання змісту освітньої діяльності або ж повністю відсутній зв'язок з попередньою ланкою освіти. В обох випадках певною мірою порушується принцип наступності, що негативно впливає на розвиток дитини. З огляду на це, однією з головних умов реалізації наступності має бути розробка наскрізного змісту освіти, який би передбачав плавний і поступовий взаємозв'язок та взаємоузгодженість суміжних щаблів.

Забезпечення наступності та перспективності змісту освіти у ракурсі дошкільної ланки полягає у формуванні готовності дітей старшого дошкільного віку до систематичного навчання і шкільного життя.Основними результатами цілеспрямованої освітньої роботи з 5-6-річними дітьми має бути сформованість таких компонентів готовності:

1) фізична (загальний стан здоров'я, відповідність антропометричних параметрів розвитку організму вікові дитини, оптимальний рівень рухової активності, достатній розвиток дрібної моторики);

2)мотиваційна (наявність у дитини прагнення до навчання, бажання бути школярем та отримувати нові знання, достатньо високого рівня розвитку пізнавальної діяльності та адекватного сприйняття нових соціальних умов тощо);

3)комунікативно-мовленнєва (сформованість необхідного мінімуму комунікативних здібностей, наявність достатнього рівня розвитку фонематичного слуху, правильної звуковимови і літературного мовлення, багатого словникового запасу тощо);

3)емоційно-вольова (здатність дитини регулювати свою поведінку в різних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, давати адекватну самооцінку власним діям, довільність психічних процесів, початкова сформованість таких базових якостей особистості, як самостійність, дисциплінованість, відповідальність тощо.);

4)інтелектуальна (загальна обізнаність дитини про навколишній світ та світ власного "Я", наявність достатнього рівня розвитку пізнавальної діяльності, окремих пізнавальних психічних процесів: пам'яті, сприймання, мислення, уяви, уваги, - логічних операцій: узагальнення, порівняння, класифікація, серіація тощо, - володіння спеціальними вміннями і навичками, необхідними для подальшого навчання у школі);

5)соціально-моральна (формування перших етичних інстанцій, уміння спілкуватися з однолітками й дорослими, засвоєння соціальних норм поведінки).

Реалізацію принципу наступності й перспективності педагогічної роботи з боку дошкільної ланки освіти можна здійснювати і через змістовий компонент, який полягає у визначенні важливих складників підготовки дітей до школи. Виходячи з основних засад дошкільної освіти сьогодення, що відображені в таких документах, як Закон "Про дошкільну освіту", Базовий компонент дошкільної освіти України, Державна базова програма розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі", в освітній роботі з дітьми старшого дошкільного віку з метою підготовки їх до майбутнього шкільного життя доцільно виокремити такі пріоритетні напрями:

Створення умов для повноцінного фізичного розвитку

Особливий акцент під час здійснення освітньої роботи з дітьми старшого дошкільного віку з фізичного розвитку пропонуємо робити на вирішенні таких завдань, як-от: формування основ здорового способу життя, міцних культурно-гігієнічних і рухових навичок та якості їх виконання, задоволення потреби в щоденній руховій активності, інтересу до занять фізкультурою і спортом.

Однією з умов забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей старшого дошкільного віку є створення відповідного спортивно-фізкультурного розвивального середовища, а саме: використання різноманітного устаткування та інвентарю, формування дитячих інтересів до рухів і рухової діяльності, забезпечення рухової активності в процесі проведення організаційних форм фізичного виховання, організація самостійних ігор дітей у повсякденному житті, організація активного відпочинку дітей. Крім того, значну увагу варто приділяти розвиткові крупної та дрібної моторики дитини, адже недостатній рівень її сформованості, недосконале володіння м'язами тіла часто стає головною причиною неуспішності дитини під час навчальної діяльності у школі, зокрема під час уроків письма, трудового навчання, фізичної культури. Щоб зарадити цьому, доцільно під час організації рухової активності дітей старшого дошкільного віку використовувати багато рухливих та спортивних ігор, фізичних вправ, спонукати їх до занять плаванням, їзди на велосипеді, роликах, санчатах, гри в футбол, теніс, бадмінтон та ін. Задля розвитку дрібної моторики руки залучати дітей до ліплення; малювання, аплікації, конструювання, вчити штрихувати, розмальовувати різні фігури й контури, працювати з мозаїкою, пазлами, виконувати прості письмові вправи та ігрові завдання тощо.

Забезпечення достатнього рівня розвитку пізнавальної сфери

Забезпечуючи інтелектуальний розвиток майбутніх першокласників, особливу увагу треба приділяти вирішенню таких питань, як-от: подальший розвиток пізнавальних процесів (сприймання, пам'ять, мислення, увага, уява), формування цілісної системи уявлень про природне довкілля, предметне та соціальне середовище, власне "Я" та здатності до використання цих знань у практичному житті в різних ситуаціях; розвиток пізнавальних здібностей (здатність аналізувати, робити умовиводи, узагальнювати, порівнювати, встановлювати прості зв'язки між явищами і предметами); вправляння у використанні початкових логічних прийомів, формування елементарних математичних понять (про множини, числа, кількість, форму, розмір предметів, часові та просторові ознаки тощо). Задля вирішення цих завдань пропонуємо давати дітям змогу проявляти свою пізнавальну активність, залучати їх до спостережень, експерементально-дослідницької та практичної діяльності, до ігор з дидактичною спрямованістю, читати разом книжки, відвідувати музеї тощо. Добре розвивають розумові здібності старших дошкільнят різноманітні конструктори, головоломки, ребуси, інші логічні завдання. У жодному разі не радимо використовувати з цією метою шкільні підручники та посібники. Лише інтерес та бажання самої дитини мають бути основним ключем до успішного пізнавального розвитку.

Формування соціально-моральної компетентності майбутнього школяра

Серед головних завдань соціально-морального виховання дітей старшого дошкільного віку мають бути: створення сприятливих умов для становлення соціальної компетентності майбутнього школяра; формування вміння орієнтуватися у реальних соціальних умовах життя і пристосовуватися до нових незвичних вимог; виховання потреби у спілкуванні з однолітками й дорослими; формування системи знань про правила моральної поведінки та етичні цінності, дієвих моральних почуттів та вольових рис характеру, вміння контролювати та оцінювати власні дії на практиці тощо.

Соціально-моральний розвиток старшого дошкільника значною мірою залежить від середовища, в якому живе і діє дитина. Як показує практика, не всі діти 5-6 років відвідують суспільні установи (дошкільні навчальні заклади, центри розвитку, підготовчі курси тощо.), де є сприятливий простір для розвитку колективних взаємин з іншими людьми, що і зумовило потребу в залученні старших дошкільнят до обов'язкової дошкільної освіти. Зрозуміло, що перший соціально-моральний досвід дитина отримує в родині, але ж набути навичок рівноправного спілкування з однолітками, навчитися обмежувати свої бажання, співвідносити власні інтереси з інтересами інших дітей, проявляти моральні почуття стосовно довколишніх, що є вкрай необхідним у майбутньому шкільному житті, можна лише в колективі. З цією метою радимо педагогам і батькам частіше залучати дітей до спільної діяльності, виготовлення колективних робіт, групових екскурсій, розваг, створювати спеціальні соціальні ситуації, широко використовувати бесіди, спостереження, читання художніх творів, бути прикладом для наслідування у поведінці і головне - давати дітям змогу виявляти свої моральні почуття та позитивні емоції на практиці.

Забезпечення достатнього рівня сформованості мовленнєвої компетентності

Важливість мовленнєвого розвитку зумовлюється тим, що саме в житті дітей старшого дошкільного віку особливого значення набуває спілкування з однолітками та дорослими, яке є необхідною умовою становлення соціальної компетентності майбутнього школяра. Ефективність мовленнєвого розвитку 5(6)-річних дітей залежить від вирішення таких важливих завдань, як-от: удосконалення фонематичного слуху, звуковимови і літературного мовлення; збагачення словникового запасу за різними сферами життєдіяльності; формування передумов грамотності, ознайомлення з літерами української абетки та звуковим аналізом слів; подальший розвиток і вдосконалення зв'язного мовлення та комунікативних здібностей. Також важливість розвитку мовлення обумовлена тим, що у процесі шкільного навчання використовується більшість словесних методів і прийомів, яка вимагає певного рівня розвитку і словесно-логічного мислення. У зв'язку з цим радимо педагогам сприяти мовленнєвому розвитку в усіх формах життєвої активності дитини, з цією метою використовувати різні види ігор, словесні вправи, розв'язання проблемних ситуацій, створення міні-розповідей, міні-віршів, читання творів художньої літератури, поєднання переказу з малюванням, спостереженням, руховою активністю тощо. Все це забезпечить становлення мовлення старшого дошкільника як головного засобу спілкування.

Розвиток особистісних якостей, необхідних для успішного шкільного навчання

На основі збагачення практичного і теоретичного досвіду дитини старшого дошкільного віку радимо сприяти розвиткові таких вкрай важливих у майбутньому шкільному житті особистісних якостей, як уміння самовизначатися, відповідати за свої вчинки, проявляти творчу ініціативу, здійснювати самостійний вибір, варіювати зміст і форму виконання завдань, виховувати потребу в нових враженнях, креативності.

Розвиваючи самостійність, педагогам варто акцентувати на формуванні вміння діяти незалежно від допомоги дорослого, покладатися на власні сили, здатності обстоювати свою думку, усвідомлення значення власної активності у життєдіяльності тощо. Така важлива якість особистості, як працелюбність, передбачає формування у старшого дошкільника інтересу до праці, розуміння її значення у житті людини, здатності до цілеспрямованої трудової діяльності та планування своїх дій. З цією якістю тісно пов'язана відповідальність, яка вимагає формування у дітей усвідомлення значущості власної діяльності та поведінки для інших, правильного поводження в різних життєвих ситуаціях, уміння додержувати власного слова. У подальшому шкільному житті вона виступає морально-етичним регулятором міжлюдських взаємин, стимулятором активної діяльності молодшого школяра.

Внаслідок формування зазначених вище якостей особистості 5(6)-річна дитина може самостійно себе обслужити, доглядати за своїми речами, виконувати нескладні доручення, мати певне коло постійних обов'язків і відповідально до них ставитися.

На підготовчому до школи етапі значну роль відіграє ще така особистісна якість, як креативність, з якою пов'язано формування потреби та вміння неординарно, творчо ставитися до різних сторін життя. Вона виявляється у пошуку різних оригінальних підходів до вирішення завдань, у проявах дитячої фантазії і бажання експериментувати. Головне - допомогти дитині збалансувати творчу уяву зі здатністю використовувати її у реальному житті. Задля цього треба надавати старшим дошкільнятам більшої самостійної активності, можливості займатися дослідно-експериментальною, зображувальною, конструктивною, музичною, театралізованою, мовленнєвою діяльністю відповідно до їх внутрішньої потреби, а не за розкладом. Розвиткові креативності дошкільника також сприятиме використання у практичній роботі цікавих завдань: добери синоніми, антоніми; знайди нові способи розв'язання ситуації; розкажи про той самий предмет по-різному; зіграй несхожі ролі; уяви себе чарівником або неживим предметом (хмаринкою, шафою, машиною тощо); намалюй тварину, якої не існує в природі; зміни звичний сюжет казки; вигадай власну пісню тощо.

З огляду на все вище зазначене, в центрі уваги справжніх дошкільних педагогів і турботливих батьків має бути забезпечення кожній дитині перед вступом до школи мінімального освітнього ядра та створення передумов для її безболісної адаптації до нового соціального середовища. При цьому не варто вдаватися до надмірної інтенсифікації інтелектуального розвитку (навчання читанню, письму, лічбі), до чого останнім часом схиляються окремі педагоги і батьки, мотивуючи це необхідністю якісної підготовки дитини до школи. Важливо посилити саме ціннісні аспекти фізичного, соціально-морального, мовленнєвого розвитку, приділити увагу формуванню мотивів пізнавальної діяльності, розвитку інтелектуальних почуттів та вмінню суспільної взаємодії.

Вчителям перших класів радимо не прискорювати темпи розвитку своїх маленьких учнів, намагаючись якнайшвидше навчити їх шкільним дисциплінам, а звернути більшу увагу на забезпечення поступального розвитку тих особистісних новоутворень, які з'являються наприкінці шостого року життя дитини і з якими вони прийшли до школи. Слід пам'ятати, що голо­вна роль вчителя полягає в тому, щоб забезпечити оптимальні психолого-педагогічні умови для реалізації потенційних можливостей дитини не задля перетворення дошкільняти у школяра, а в першу чергу, з метою збереження психологічного здоров'я та повноцінного різнобічного розвитку всіх сфер особистості дитини і навчання її соціальним формам поведінки.

4. Створення сучасного методичного супроводу освітньої діяльності дошкільного навчального закладу і початкової школи

Розглядаючи наступність як побудову єдиної змістової лінії, потрібно брати до уваги і забезпечення ефективного поступального розвитку дитини, її успішний перехід на наступний етап через зв'язок і узгодженість кожного компонента складної методичної системи. З цією метою задля вдосконалення освітнього процесу як у дошкільних навчальних закладах, так і в початковій школі вважаємо за доцільне забезпечити:

- організацію розвивального життєвого простору функціонально моделювального змістового наповнення різних видів дитячої діяльності відповідних вікових періодів;

- зв'язок завдань, методів, прийомів, засобів, форм організації освітньої роботи з дітьми старшого дошкільного і молодшого шкільного віку;

- узгодженість компонентів методичної роботи.

Головною умовою забезпечення наступності у вихованні та навчанні є спрямованість педагогічного процесу дошкільного навчального закладу і початкової школи на спільну і єдину мету - всебічний розвиток активної, творчої особистості дитини відповідного віку. Також, структура освітнього процесу має свою специфіку і в дошкільному навчальному закладі, і в початковій школі.

Особливості освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі

Побудова освітнього процесу дошкільного навчального закладу передбачає залучення дітей до різних видів діяльності, де б вони мали змогу проявляти свою активність. Так, у життєдіяльності старшого дошкільника провідною є ігрова діяльність, значне місце посідають продуктивна (образотворча, конструктивна) і трудова. На основі цих звичних для дітей видів виникає така вкрай необхідна для реалізації наступності між дошкільною і початковою ланками освіти - навчально-пізнавальна діяльність. її першооснови зароджуються в середині гри. Дитина починає навчатися, граючи, ставиться до навчання як до гри з відповідними правилами. Оволодіваючи ними, старший дошкільник непомітно для себе опановує елементарні навчальні дії, в нього виникає бажання та вміння вчитися, готовність діяти у спеціально створених, регламентованих за змістом, формами організації та часом умовами. Отже, у період дошкільного дитинства закладаються основи власне навчально-пізнавальної діяльності, яка стане провідною у подальшому шкільному житті. Це обумовлює наявність певної уваги до неї з боку педагогів, які працюють з 5-6-річними дітьми. Адже правильно організований навчальний процес дає змогу цілісно й послідовно сформувати у дітей систему уявлень про навколишній світ, світ власного "Я", цінності людського буття. Крім того, у процесі навчально-пізнавальної діяльності у дошкільнят формуються життєво і соціально важливі вміння і навички, які закріплюються в практичних формах їхньої активності. Під час навчання діти переживають радість відкриттів, подив від нового, оволодівають способами пізнання, а головне - накопичують перший досвід навчальної діяльності, необхідний для безболісного входження у шкільне життя, подальшого успішного навчання у школі, зміни соціального статусу з вихованця на учня, школяра. Однак у жодному разі не можна перетворювати навчально-пізнавальну діяльність старшого дошкільника на шкільне поурочне навчання. Організова­не навчання 5-річних дітей якісно різниться від шкільного формами, методами і прийомами, засобами, стилем взаємодії педагога з дитиною, а не тільки програмовим змістом та рівнем вимог до дитини.

Основними формами організованої навчально-пізнавальної діяльності у дошкільному навчальному закладі є:

- заняття різних видів;

- гурткова робота;

- індивідуальна робота у повсякденні;

- організовані дидактичні ігри;

- екскурсії у природне і соціальне довкілля;

- спостереження;

- елементарні досліди;

- пошукові ситуації тощо.

При чому всі ці форми мають вирізнятися мобільністю, динамічністю, гнучкістю, щоб оперативно змінитися, перебудуватися у ході конкретних обставин задля особистісного розвитку дитини.

Спільні форми методичної роботи для педагогів дошкільних навчальних закладів та початкової школи:

—спільні педагогічні ради, методоб'єднання, педагогічні мости, творчі звіти, методичні вітальні, авторські школи, прес-конференції, семінари, виставки творчих ідей і знахідок тощо;

—залучення педагогічних колективів до створення наскрізних програм з інтелектуального, фізкультурно-оздоровчого, художньо-естетичного напрямку розвитку;

—взаємовідвідування вчителями перших класів та вихователями старших дошкільних груп різних форм організації освітньої діяльності, взаємообмін досвідом з цікавих проблемних питань, розробка спільних методичних рекомендацій, порад, спільна організація та "проведення роботи з батьками майбутніх першокласників та ін.;

—залучення дитячих колективів до співпраці, спільні розваги, конкурси, екскурсії, змагання, в яких беруть участь старші дошкільнята та молодші школярі.

З метою реалізації наступності між дошкільною та початковою ланками освіти в умовах дошкільного навчального закладу раджу внести в річне планування окремими підрозділами до відповідних сталих складових плану завдання та заходи, спрямовані на вирішення цього питання. Крім того, передбачити його відображення в індивідуальній документації педагогів старших вікових груп. Так, плануючи методичну роботу з питань забезпечення наступності, можна використовувати такі її найефективніші форми та методи:

1.Масові - педагогічні ради, конференції, педагогічні читання, виставки. Зокрема на розгляд педагогічної ради доцільно винести питання щодо вдосконалення організації освітнього процесу з дітьми старшого дошкільного віку, вивчення накопиченого досвіду членами педагогічного колективу з проблем забезпечення різних складових готовності старших дошкільнят дошкільного навчання, реалізації наступності між дошкільним навчальним закладом і початковою школою.

2.Групові—участь педагогів у творчих методоб'єднаннях, робота в школі майстерності, тренінги, круглі столи, дискусії, дослідницька діяльність, творчі (проблемні, ініціативні, профільні) групи педагогів, педагогічні консиліуми, семінари (проблемні, семінари-практикуми, практикуми). Темами семінару можуть бути такі актуальні питання, як: "Формування соціально-моральної компетентності — важливого складника готовності старшого дошкільника до шкільного життя", "Створення умов для повноцінного фізичного розвитку дітей старшого дошкільного віку", ''Забезпечення наступності з логіко-математичного розвитку між дошкільною та початковою ланками освіти".

3.Індивідуальні — самоосвіта, взаємовідвідування уроків у школі та занять і свят у дошкільному навчальному закладі, вивчення передового педагогічного досвіду (моделювання, корекція, вивчення? узагальнення), консультування, атестація, майстер-класи, наставництво, курси підвищення кваліфікації, участь у конкурсах тощо.

4. Робота з батьками майбутніх першокласників — індивідуальні консультації з проблемних питань ("Як визначити готовність 6-річної дитини до школи", "Формування відповідальності як важливої якості особистості для подальшого шкільного навчання", "Особливості соціальної адаптації першокласника в нових умовах шкільного життя"), лекції-семінари за участю шкільних учителів, психологів, розробка тематичного доробку матеріалів у вигляді стендів, папок-пересувок для розміщення у кімнатах старших вікових груп та ін.

5. Робота психологічної служби. Якщо у дошкільному навчальному закладі є психолог, то він у своєму плані також має передбачати відповідну роботу щодо забезпечення наступності, діяти за системою єдиного медико-психолого-педагогічного контролю за динамікою розвитку дітей, досліджувати рівень готовності дошкільнят до навчання у школі, аналізувати їх процес адаптації вже у ролі учнів 1-го класу.

Наприкінці варто зазначити, що дошкільний навчальний заклад і школа є основними соціальними інститутами, на основі яких реалізується принцип наступності та неперервності освіти. Також сучасний освітній простір передбачає й інші варіативні форми здобуття освіти, дошкільної зокрема (дитячі центри розвитку, навчально-виховні комплекси, підготовчі до школи групи, гурткові установи, прогулянкові групи, соціально-педагогічний патронат, виховання дитини гувернером тощо). Серед запропонованих форм дієва наступність найоптимальніше представлена у навчально-виховних комплексах "дошкільний навчальний заклад - загальноосвітній навчальний заклад" або "загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад", у яких найбільше враховані всі головні умови реалізації взаємозв'язку між дошкільною та початковою ланками освіти. В інших випадках наступність найчастіше забезпечується частково з огляду на специфіку організації освітньої діяльності в цих установах. У майбутньому діти, здобувши таку альтернативну підготовку до школи, можуть мати складнощі в адаптаційному періоді. Але при правильній організації психолого-педагогічної діяльності з урахуванням індивідуальних властивостей кожного першокласника всі попередні недоліки реально скорегувати і спрямувати на розвиток позитивних сторін особистості дитини.

Підсумовуючи, наголошуємо ще раз на тому, що забезпечення дієвої наступності через узгодженість та взаємозв'язок усіх її компонентів, зазначених вище, має утворювати цілісний простір для реалізації в освітньому процесі дошкільного навчального закладу і початкової школи єдиної динамічної та перспективної системи розвитку, виховання і навчання особистості дитини. Завдяки таким підходам перехід до нових умов шкільного навчання здійснюватиметься з "найменшими для 6(7) - річних дітей психологічними труднощами, при цьому забезпечуватиметься природне і комфортне їх входження в нові умови, що сприятиме підвищенню ефективності виховання і навчання учнів з перших днів перебування у школі.

Сьогодні за умов відсутності єдиних інтеграційних проектів, які передбачають розвивальний та оздоровчий підхід до сучасної дитини, виникла парадоксальна ситуація: зростає кількість психологів та підвищується освітній рівень педагогів, відкриваються нові установи, що опікуються проблемами дітей, а рівень психологічного благополуччя української дитини продовжує неухильно падати.

Програми навчання та виховання і нині залишаються зорієнтованими переважно на розвиток інтелектуальної сфери особистості, а емоційна і тілесна сфери не отримують достатнього розвитку, як у дитинстві, так і на пізніших етапах онтогенезу.

Отже, сьогодні спостерігається глибокий розрив між емоційним таінтелектуальним розвитком дитини, неузгодженість фізичних, психічних, етичних та культурних аспектів освітнього процесу. Це певною мірою стосується і виховання обдарованих дітей.

Одна матуся з гордістю заявила про геніальність сина, наголошуючи на тому, що він рахує до мільйона! Виявилося, що хлопчик дійсно може назвати числа до мільйона у прямій і оберненій послідовності... Але, на превеликий жаль, цей самий «математик» не зміг скласти три яблука і чотири груші та порахувати, скільки ж усього фруктів у кошику. До того ж цей хлопчик ніколи не був у метро, цирку, театрі, не знає, як відрізнити кленовий листок від дубового...

На жаль, часто буває, що батьки власноруч формують у дитини так звані «відчужені знання», які гальмують пізнання нею навколишнього світу, а відтак і розвиток дитини. У такій ситуації часто опиняються діти, яких починають занадто рано вчити читати, примушуючи демонструвати свої «незвичайні» здібності дорослим. Читання для них є суто механічним процесом, навичкою, яка ніяк не пов'язана ні з власним бажанням дитини, ні з любов'ю до книги, ні з внутрішнім інтересом.

Досягнення в оволодінні конкретними знаннями та вміннями (знати цифри, читати тощо) не дає жодних переваг у розумовому розвиткута у засвоєнні шкільної програми у майбутньому, адже всі ці знання і вміння є суто формальними, нав'язаними ззовні поза внутрішнім бажанням, яке зазвичай ще не виникає у дитини у молодшому дошкільному віці. При цьому дитина не може почуватися вільною і активною, бути автором своїх фантазій, переживань, здійснювати вибір. «Ранній розвиток», що останнім часом набув популярності серед більшості молодих батьків, коли дітей вчать майже «з колиски» запам'ятовувати літери чи цифри, замість прискорення розумового розвитку дітей призводить до підвищення психологічноїнапруженості,виникнення дитячих страхів та занепокоєння, блокуючи прояви творчості у різних видах дитячої діяльності.

Обдарованість дитини як системна якість характеризує психіку дитини у цілому. При цьому слід наголосити, що саме особистість та її ціннісні орієнтири ведуть за собою розвиток тієї чи тієї грані обдарування та визначають, як саме буде реалізовано її потенціал.

На думку відомого фахівця, доктора психологічних наук, професора Діани Богоявленської, саме обдарованість забезпечує прогрес та найвищі досягнення психіки. І саме тому обдарованість є метою психічного розвитку.

У такому широкому сенсі обдарованість — це певна норма розвиткудитини, яка сприймає навколишній світ як активний і допитливий дослідник-експериментатор: не боїться щось зробити уперше, бо ще не знає, що раніше це вважалося неможливим. Досягнення, які демонструє дитина з раннього віку, вражають дорослих не стільки результатом, скільки самим фактом їх різноманітних проявів.

Часто буденне, емоційно знебарвлене, нетворче середовище, в якому перебуває дитина у ранньому віці, гальмує розвиток її талантів. Дитина потребує підтримки дорослих. Дитяча кмітливість, ясність роздумів, образність мовлення, спостережливість, свіжість почуттів відкривають для неї світ з нового, непізнаного боку, де будь-які абстрактні речі набувають реальної форми, а яскраві конкретні предмети у рольовій грі дитини перевтілюються на казкові.

Обдарованість насправді не є набором постійних унікальних якостей. Це — потенція, здатність людини від народження до старості відчувати незвичайне,робити відкриття, переривати неперервність спокійної течії життя.

Нереалізованість обдарованої дитини у подальшому житті — доволі поширена ситуація, коли так звані «вундеркінди» втрачають свою унікальність і навіть мають трагічну долю. Відповідальними за це є батьки та суспільство, оскільки дорослі дотримувалися хибної думки про те, що писати вірші, розв'язувати складні задачі так звана «звичайна» дитина не може. Оголосивши чимось надзвичайним творчу та оригінальну реалізацію дитячих емоційних, інтелектуальних потенцій, батьки створили своєрідний міфпро обдаровану дитину. При цьому наполегливо не хотіли помічати, що однолітки цієї дитини є не менш обдарованими і щоденно створюють свої «шедеври» та здійснюють відкриття у різних видах діяльності. Хоча, щоб упевнитися у цьому, достатньо побувати у дитячому садку чи школі, де працюють талановиті педагоги, що «живуть» своєю справою і щоденно сприяють особистісному зростанню вихованців.

А ще можна спостерігати, як допомагають хлопчики татусям на будівництві хати, а дівчатка плетуть мережива, вишивають або тчуть, тихенько працюючи біля матусь та бабусь, чи виспівують у церкві чистими «ангельськими» голосами. Батькам не до того, щоб заявляти на весь світ про талановитість своєї дитини, але від цього талант не згасне.

За даними психологічних досліджень, лише 2% (за найоптимістичнішими даними — близько 5%) обдарованих дітей реалізують у майбутній професійній діяльності свій творчий потенціал на відповідному для їх здібностей рівні. Що ж стає на заваді цим дітям?

Є декілька причин, які призводять до нівелювання здібностей з віком. Такими причинами є насамперед недоліки виховання у дошкільному дитинстві.

Причини труднощів, з якими обдаровані діти стикаються у майбутньому

Основними причинами труднощів, з якими обдаровані діти стикаються у майбутньому, є:

• недостатній розвиток вольової сфери, що призводить до проблем саморегуляції;

• підвищена вимогливість до себе та невміння пережити невдачу;

• дефіцит емоційного балансу;

• проблеми у спілкуванні з ровесниками.

Проблема саморегуляції— невміння дитини довільно керувати власною діяльністю та поведінкою. Багато обдарованих дітей зазнають значних труднощів під час нецікавої, рутинної роботи. Але ж будь-яка діяльність передбачає, окрім творчої, операційну складову, яка потребує методичного та послідовного виконання тих чи тих механічних дій. Для самовпевнених дітей, налаштованих на успіх, така одноманітна робота, що не передбачає боротьби за лідерство, сприймається як згаяний час. Ці діти зазнають розчарувань, болісно реагуючи на поразку.

У дітей, яких називають обдарованими, поруч з досвідом успіху — яскраво виражене невміння пережити невдачу.Підвищені вимоги до обдарованих дітей, гіпертрофований дух лідерства, що панує у сім'ї, призводять до того, що такі діти власні досягнення оцінюють за дорослими мірками.Націлені на безумовний успіх, вони, посідаючи у колективній діяльності будь-яке інше місце, крім першого, сприймають його як поразку, а себе — як невдах.

Інша проблема — нестача емоційного балансу. Часом нетерплячі та поривчасті, такі діти дуже вразливі та чутливі до вербальних і невербальних сигналів з боку оточення. Підвищена чутливіст провокує конфлікти, порушує стосунки з людьми. Усе це відбивається на уявленні дитини про себе, свої можливості, загальній системі Я-концепції.

Головним механізмом захисту дитини часто є почуття гумору, здатність побачити смішне у неоковирній і болючій ситуації. Сміх часом приховує велику образу, і дитина сміється, щоб не заплакати. На жаль, такі вміння діти демонструють радше як виняток, а не як правило. А у більшості випадків — болісно страждають від дефіциту емоційного балансу.

Яскраво вираженою є проблема спілкування з однолітками, а саме: невміння побудувати партнерські, близькі, довірливі стосунки, зав'язати дружбу, підтримувати її.

Часто у обдарованих дітей формується неадекватне самосприймання,або так звана «манія величі і зірковості». Причиною такого явища зазвичай є поведінка дорослих, які постійно загострюють увагу на досягненнях чи талантах дитини. З іншого боку, така поведінка дорослих породжує роздратованість і ревнощі однолітків,віддаляючи дитину від такого важливого для неї спілкування з ровесниками, яке не може замінити жодне інше. Іноді це призводить до конфліктів, а іноді завершується частковою або майже повною ізоляцією у колективі ровесників обдарованої дитини, яка, по суті, у такій прикрій ситуації не може бути щасливою.

Серед поширених причин конфліктів з одноліткамиє:

• невміння обдарованої дитини слухати інших;

• бажання домінувати, брати на себе роль організатора спільних ігор, демонструвати власні знання, уміння, значимість;

• прагнення будь-якою ціною сконцентрувати увагу дорослих на собі;

• непримиримість відносно менш успішних дітей, зневага, нетолерантність;

• звичка виправляти інших.

Зазначимо, що особливо деформує особистісний розвиток дитини, свідоме чи мимовільне потурання дорослих зневажливому ставленню до інших, «не таких», як вона.

Окремою причиною проблем у спілкуванні є недостатній розвиток ігрової діяльності, невміння домовлятися про розподіл ролей, дотримуватися правил, черговості, поступатися тощо. А оскільки ігрова діяльність є важливою школою соціальних відносин, дитина не набуває потрібного соціального досвіду, що призводить до особистісних проблем у майбутньому.

Як наслідок, дитина зосереджується на спілкуванні з дорослими, де вона завжди отримує позитивну оцінку, розуміння та стимуляцію, але не навчається спілкуванню з ровесниками, яке дало б їй змогу, отримуючи критичну оцінку, переорієнтувати певні стратегії поведінки, навчитися контролю за емоційними проявами, забезпечити поступ особистісного зростання.

Проблеми у спілкуванні з дітьми можуть бути пов'язані і з тим, що обдарована дитина часто виявляється молодшою за віком порівняно з іншими членами колективу. А отже, старші діти випереджають її уфізичному розвитку, і їй важко стати лідером у такому товаристві.

Переживання з приводу своєї фізичної недосконалості, невизнаності у колективі однолітків може призводити до формування низької загальної самооцінки на фоні високої — у вузькій сфері.

Два «крила» обдарованості

З метою системного підходу до подолання проблем, які виникають у дітей, зарахованих до лав «обдарованих», слід звернутися до такого об'ємного поняття, як емоційний потенціал дитини.За даними численних наукових досліджень, високий рівень інтелектуального розвитку не лише не визначає успішного навчання дитини у школі, а й не впливає на загальний рівень задоволення власним життям, своїм місцем у просторі соціальних стосунків, відчуттям гармонії зі світом.

Дитинство — не лише і не стільки підготовка до майбутнього життя, скільки самодостатня і самоцінна пора, коли закладається перший абрис особистості. Не випадково дитинство людини як віковий період є значно тривалішим порівняно з дитинством інших живих істот. Необхідно допомагати дитині жити тут і нинів її дитинстві і цим самим уже готувати до майбутнього. Дуже небезпечною є тенденція дорослих приносити сьогоднішнє дитинство у жертву майбутньому, зокрема шкільному навчанню.

/Files/images/556.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 1553