• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Для Вас батьки

Увага!Безпека на дорозі!!!

/Files/images/ячс.png

Проїжджа частина й тротуар є найнебезпечнішими для дитини ділянками. Якщо вдома, надворі, у саду ми ще можемо передбачити небезпеку й усунути її, то на проїжджій частині наші можливості обмежені. Головна роль у безпеці малюка на дорозі приділяється вмінню переходити вулицю.

Вирушаючи з малюком на прогулянку, міцно тримайте його за ручку. Заздалегідь учіть дитину правил дорожнього руху — переходити дорогу в безпечному місці — і пояснюйте, чому ви зупинилися й дивитеся по боках, перш ніж переходити вулицю. Не підпускайте маленьку дитину одну до дороги і тим більше — не випускайте її на дорогу.

Навчайте дитину правил безпеки з раннього віку. Уже дво-трирічній дитині можна показувати «зелену» та «червону» людину на пішохідному світлофорі й пояснювати, чим вони відрізняються.

Варто врахувати, що до 4 років дитина не здатна зрозуміти й запам'ятати все, що їй розповідають про заходи безпеки. Важливо формувати в дитини конкретні дії безпечної поведінки.

Дитина має виходити з будинку тільки в супроводі дорослого й завжди бути під наглядом.

Необхідно, щоб малюк тримався подалі від місць, де їздять машини.

Дитина має ходити тільки тротуаром, ніколи не переступаючи лінію бордюру.Не можна вискакувати на дорогу слідом за приятелем, м'ячиком або собакою.

До категорії підвищеного ризику належать діти від 5 до 9 років. Ці діти енергійні, прагнуть до самостійності, але ще не в змозі забезпечити власну безпеку.

Батьки! Життя та здоров’я дитини у ваших руках! Щодня нагадуючи дитині елементарні правила безпеки, ви застерігаєте його від можливих травм.

Консультації для батьків

"Чому всі діти різні?"

Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.

Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров'я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.

Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.

Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім'ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось - молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки - бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.

А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.

Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.

Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.

Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.

Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.

Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?

А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім'ї одна дитина.

Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.

Ви помітили, що одні хлопчики дівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші - з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?

Оптимізм - це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.

Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.

"Вчимо дитину спілкуватися"

Для повноцінного і всебічного розвитку особистості дитині необхідно вміти спілкуватися з однолітками і з дорослими. Дитині легше навчитися спілкуванню, якщо відносини в сім'ї склалися довірчі і відкриті. Коли дитина навчиться спілкуванню з батьками, йому легше буде спілкуватися з оточуючими людьми.

Для формування вміння спілкування батькам необхідно прийняти свою дитину повністю, з усіма його слухняності і примхами, і не забувати говорити йому про те, як ви його любите. З дитиною завжди потрібно говорити на рівних, тоді він буде прагнути до спілкування. Перед сном проаналізуйте, скільки разів ви сьогодні повчали і критикували малюка, а скільки раз розповіли йому що-небудь цікаве, поділилися своїми думками, і хвалили його. І який результат? А доброзичливих звернень має бути набагато більше!

Дитина весь час потребує підтримки батьків. Навіть у випадку, коли він сам карає себе за погану оцінку або вчинок, називаючи себе «дурним», «бараном», і т.д., ви повинні переконати його. Дитина підсвідомо сподівається, що батьки бачать його іншим, і спеціально провокує їх, щоб почути у відповідь: «Ти розумний і добрий, наступного разу в тебе обов'язково вийде». Завжди відкрито говоріть з дитиною про свої почуття, тільки тоді він навчиться їх розуміти, а, отже, і говорити про них. Для того, щоб дитина могла навчитися виражати почуття, з ним потрібно розмовляти, читати книги і займатися спільною діяльністю.

Дітей дошкільного віку можна вчити спілкуванню з допомогою рухливих ігор. Дорослий в цих іграх виступає в ролі учасника гри та ведучого. Це дозволить йому краще оцінювати дії інших учасників гри і стежити за дотриманням правил. Дитина буде вчитися орієнтуватися на партнера, і гідно програвати, не ображаючись. Після рухомий гри можна завести розмову з дитиною на пізнавальні теми. Наприклад, якщо в грі у вас «брали участь» якісь тварини, то дитині буде цікаво дізнатися про їхнє життя. Під час розмови краще використовувати картинки із зображенням тварин або зоологічне лото.

Намагайтеся не просто повідомляти дитині цікаві відомості, а втягуйте його в розмову, щоб він ставав повноправним учасником бесіди.

Є діти, які мають природжений талант знаходити спільну мову з ким завгодно, де завгодно, коли завгодно. А є діти, яким це складно дається.Та спілкуватися краще можна навчити будь-яку дитину!

Спілкування має величезне значення для загального психологічного розвитку дітей, для становлення дитини як особистості. До старшого дошкільного віку, тобто до 5-ти, а тим більше до 6-ти років у дітей повинні бути наступні комунікативні уміння:

- уміння слухати і чути іншого;

- уміння брати участь у вільній бесіді;

- уміння бути уважним до самого себе і до оточуючих;

- уміння розуміти відчуття і настрої іншого;

- уміння осмислювати свої вчинки і вчинки іншого.

Для того, щоб розвивати ці вміння, розкажіть дитині про «Секрети спілкування»:

1. Називай друга по імені, і він звертатиметься до тебе так само;

2. Будь уважний до тим, хто тебе оточує, і люди поважатимуть тебе;

3. Будь ввічливий, і у тебе буде багато друзів;

4. Умій уважно слухати іншого, і ти зможеш дізнатися багато нового.

Розкажіть про ці правила дитині якби «проміж іншим», у відповідь на якесь запитання дитини про спілкування чи просто у відповідній ситуації. Тоді ефект буде максимальним.

Також ви можете влаштувати цікаві ігри для дитини, які непомітно для неї допоможуть відпрацювати основні навички, без яких неможливо обійтись у спілкуванні.

Гра № 1 «Обличчя»

Намалювати на листочку обличчя з різним виразом: весела обличчя, таке, що плаче, похмуре, хитре, здивоване, перелякане, і так далі. Визначаємо разом з дитиною, що виражають ці обличчя, і знайомимо дитину з тим, що вираз обличчя називається «мімікою». Говоримо хором це слово.

Гра №2 «Маски»

Дітям і собі даємо завдання: виразити за допомогою міміки горе, радість, біль, страх, здивування. А хто-небудь третій визначає, чи вдалося зобразити «маску». Бажано, щоб було хоча б 3 гравці (ідеально: мама, тато, дитина).

Гра № 3 «Жести»

Пояснюємо хлоп'ятам, що розмовляти можна і за допомогою жестів. Згадуємо по черзі, які жести ми знаємо (як жестом зупинити машину, попросити про щось, поздороватися, попрощатися...). Виграє той, хто зміг згадати жест останнім. Тільки будь ласка, не обігруйте свою дитину. Найкраще, якщо влаштувати гру між декількома дітьми, а ви будете суддею (слідкувати, щоб ніхто не використовував незрозумілих або тільки що вигаданих жестів). Якщо ж такої можливості немає, і ви граєте вдвох з дитиною, у кінці гри переключіть увагу дитини на щось інше, непомітно змініть тему. У будь-якому випадку не акцентуйте увагу на тому, що ви перемагаєте дитину. На жаль, не всі діти вміють раціонально реагувати на таке. Так же, як і не всі дорослі. Ця порада стосується всіх ігор, у які ви граєте з дитиною.

Гра №4 «Іноземець»

Раптом ви потрапили в іншу країну, ви не знаєте мови, вас не розуміють. За допомогою міміки й жестів запитайте дорогу в зоопарк, в басейн, на площу, де стоїть пам'ятник, у кінотеатр, у кафе, на пошту і так далі.

Гра №5 «Ці різні слова»

Розкажіть дитині, що за допомогою слів можна приголубити, прогнати, засмутити, зігріти, образити. Заспокой ляльку Таню, яка плаче, подаруй подарунок другу на день народження, поясни іншому, що тобі не подобається, коли тебе штовхають і попроси більше цього не робити. Таких ситуацій можна придумати безліч. Звичайно, ви можете використовувати такі ситуації, з якими дитина має проблеми: як вирішити непорозуміння без бійки, як пояснити, що ти чогось хочеш без сльоз, купити хліб у магазині… Усі ці ситуації програються за допомогою слів, міміки, жестів.

Гра №6 «Опиши друга»

Дві дитина або дитина з кимось із дорослих стають спиною один до одного і по черзі описують зачіску, обличчя, одяг іншого; хто опинився точнішим, той виграє.

Гра №7 «Дотики»

Дитина закриває очі, а хто-небудь із присутніх доторкається до рук. Малюк відгадує, хто це і називає по імені.

Гра №8 «Слухаємо тишу»

Пропонується всім послухати тишу, а потім визначити, хто і що почув в тиші. Як варіант, можна зробити короткий вступ до гри й сказати, що у нас дома поселилася фея Тиша. «Хочете послухати її пісні? Для цього требі сидіти тихо-тихо і тільки найуважніші зможуть почути її». Бажано, щоб підчас гри сусіди не робили ремонт і не слухали музику, тобто щоб дійсно було максимально тихо. Окрім розвитку вміння слухати, ця гра розвиває вміння концентрувати увагу та контролювати своє бажання «щось сказати», коли знаєш, що це невчасно. Важливо не «перегнути палку» і зупиняти гру як тільки ви бачите, що вона починає набридати дитині, а після закінчення запитувати, що дитина почула. Які були звуки: голосні, тихі, який був тембр (перед цим поясніть, що таке «тембр» дитині), де дитина чула схожі звуки і т.д.

"Формування активної позиції дитини щодо власної безпеки"

Кожна дитина має право не лише на оптимальні умови життя, в яких вона могла б успішно реалізувати генетичну програму росту і розвитку організму, але й на забезпечення сприятливого перебігу соціальної адаптації. Проте, на жаль, дорослі – батьки, вихователі, вчителі, - на яких лежить моральний й юридична відповідальність за дітей, повчаючи, направляючи, керуючи, не завжди пам’ятають, що дитині потрібно прищепити навички, які дали б їй змогу захиститися в екстремальних ситуаціях.

Слухняність, страх перед покаранням, упевненість у тому, що дорослі завжди праві, відчуття власної неповноцінності, негативний досвід відстоювання своєї думки, звичка все робити за підказкою дорослого, відсутність ініціативи, страх вчинити щось не за правилами можуть зробити дитину беззахисною в реальному житті.

Дорослі, які беруть участь у формуванні активної позиції дитини щодо власної безпеки, мають пам’ятати що:

□ кожна дитина має усвідомлювати, що немає більшої цінності, ніж життя, бути впевненою, що її люблять і цінують;

□ дитина має знати, що у неї є справа. Так само, як право дихати, вона має право захищати своє тіло, свої думки, свої погляди;

□ дитина не повинна боятись. Страх – поганий помічник у ситуаціях, коли треба діяти рішуче і швидко;

□ не можна виховувати у дитині сліпе підкорення авторитету дорослого або виробляти у неї автоматичні звички. Дії дитини мають бути свідомими і розумними, а дорослі повинні заохочувати прояви дитячої ініціативи;

□ дитина має довіряти близьким дорослим – батькам, вихователям, вчителям – і, не вагаючись, розповідати їм про будь-яку пригоду; дитина має бути певною, що близькі зрозуміють та допоможуть;

□ у розмовах з дитиною не може бути заборонених тем. Якщо розповідь дитини (особливо стосовно сексуальних домагань) не слухають або, що найгірше, не вірять їй, відчуття несправедливості може призвести до девіантних форм поведінки або до хронічного психоемоційного напруження дитини внаслідок стресової ситуації;

□ діти мають бути певні: ніхто не каратиме їх за відому розмовляти з незнайомими людьми. У ситуації, коли дорослі проявляють настирливість чи агресивність, діти мають право брехати, кричати, тікати, здіймати паніку, робити все, що вважають за потрібне, аби залишитися неушкодженими;

□ діти мають знати, що інтимні частини тіла належать лише їм, і у відсутності батьків та вихователів ніхто без дозволу дитини не має право їх оглядати, а тим більше – торкатися. Навіть під час медичних доглядів у дошкільних навчальних закладах поруч з дитиною має бути вихователь.

Варто зважати на те, що безпека – це не просто сума засвоєних знань, а стиль життя, вміння адекватно поводитися в різних ситуаціях. Адже опинитися в екстремальній ситуації дитина може зовсім несподівано, тоді коли близького дорослого, який захистив би її, немає поруч. Тому головне завдання – формувати у дітей самостійність і відповідальність. З огляду на це більше уваги слід приділяти організації різних видів діяльності, що збагачують життєвий досвід дітей. Роли вихователя дошкільного навчального закладу в цьому процесі полягає в тому, щоб створити відповідні умови для запровадження активних форм навчання: педагоги мають моделювати ситуації, наближені до реальних, аби їх вихованці знали, як поводитися в подібних випадках, і вміли застосовувати свої знання на практиці.

Перелік знань і практичних навичок, які має засвоїти дитина з метою застосування

у різних екстремальних ситуаціях.

Ситуація "Один вдома"

1. Дитина не повинна відчиняти двері квартири, будинку незнайомим особам, коли вона одна вдома.

2. Дитина не повинна надавати по телефону інформації незнайомим чи малознайомим людям щодо відсутності вдома дорослих, натомість варто сказати неправду, наприклад: «Мама не може зараз взяти слухавку, бо приймає ванну», «Мама на хвилинку вийшла до сусідки» тощо.

3. Дитина повинна вміти викликати міліцію, пожежників, швидку допомогу як зі стаціонарного, так і з мобільного телефону.

4. У випадку, коли незнайомі люди ламають двері чи в іншій спосіб намагаються проникнути в помешкання, дитина повинна:

- зателефонувати в міліцію і не класти слухавку;

- постукати до сусідів або зателефонувати їм;

- вийти на балкон і привернути увагу перехожих криком і/чи киданням предметів; у разі відсутності балкону – відкрити чи розбити вікно і викидати у нього будь-які предмети.

5. Дитина має знати, що в жодному разі не можна відкривати невідомі їй ємкості та куштувати їх вміст на смак.

6. У відсутності дорослих дитина віком до 10-12 років не повинна користуватися електроприладами.

7. Якщо в приміщенні дитина відчула якійсь сторонній незнайомий запах або побачила дим, вона має негайно залишити помешкання й звернутися по допомогу до сусідів або, після виходу з квартири, зателефонувати за номерами «101» і «104».

Ситуація "Один на вулиці"

1. Дитина має знати:

- домашню адресу, прізвище, імена, по батькові батьків;

- правила дорожнього руху, що стосуються безпеки пішоходів;

- значення застережних знаків, наприклад «висока напруга».

2. Дитина має бути впевнена, що рідні знають, де саме вона знаходиться, і що вона завжди може з ними зв’язатися.

3. При користуванні громадським транспортом дитина має заходити лише в ті вагони, де вже є пасажири.

4. Дитина в жодному разі не може гратися в безлюдних і темних місцях. Вона має знати, що це не прояв боягузтва , а захід безпеки.

5. Перебуваючи на вулиці, дитина має триматися подалі від проїжджої частини дороги. Особливо дитина повинна остерігатися машин, що раптом зупиняються біля неї.

6. Дитина не може чіпати, піднімати сторонні предмети, особливо ті, які їй невідомі.

7. Дитина в жодному разі не повинна куштувати на смак рослини, плоди, ягоди, що ростуть навколо.

8. Ніколи неможна їсти під час руху. Якщо дитина впаде, їжа може потрапити у її дихальні шляхи.

9. Пересуваючись по вулиці (пішки чи на велосипеді, самокаті, роликах), дітям слід оминати кришки каналізаційних люків, решітки дощових стоків.

10. Діти не повинні вступати в розмову з незнайомими дорослими людьми, спокушатися на будь-які їхні «цікаві пропозиції».

11. Граючись на подвір’ї чи знаходячись на екскурсії з групою, дитина завжди має слідкувати за тим, щоб дорослі (батьки, вихователі, вчителі) постійно знаходилися в полі її зору.

12. Дитина має знати, що їй слід робити під час нападу зловмисників:

- насамперед упевнено й сміливо заявити, що близькі дорослі знаходяться неподалік і зараз підійдуть;

- негайно покликати дорослих, будь-яким чином привернути їхню увагу;

- у жодному разі не захищати свої речі – кинути предмет, що його вимагають нападники, їм під ноги і тікати.

Ситуація "Дитина заблукала"

1. По можливості дитина на сам перед має зателефонувати батькам, рідним.

2. Дитині треба розказати. Що в такій ситуації вона може звернутися по допомогу до працівників міліції, найближчого магазину, пошти тощо.

Ситуація "Пограбування квартири"

Повернувшись додому, дитина бачить зламаний замок на вхідних дверях або відчинені двері. Вона має пам’ятати, що в такій ситуації вона повинна:- у жодному разі не заходити до квартири;

- не зчиняти галасу, тихо і спокійно піднятися на верхній поверх і повідомити сусідів, батьків, міліцію.

Ситуація "Користування ліфтом"

Для кожної дитини має стати за правило:

- не сідати в кабіну ліфта з незнайомими людьми;

- користуватися ліфтом лише в присутності батьків, сусідів або знайомих людей;

- заходити у кабіну ліфта лише після дорослих, а виходити – першою.

Кiлькiсть переглядiв: 712